Наша творчість (проза)

[Тарас Пасимок]

можливо щось і змінилось - мені казала заступниця редактора першого номеру, десь літом то було - я його якраз і отримав від неї ел. поштою!

П.С. До речі, в мене ще в 2007 році ніби як "книжка" вийшла - об'єм не великий  - збірка віршів і прози - "Мова богів"!

Якщо комусь цікаво, то можу подарувати!

[Gorolya]

звичайно цікаво!!!
даруй)

[Тарас Пасимок]

звичайно цікаво!!!
даруй)

Домовились!) Сподіваюсь вона тебе не розчарує - бо там є багато ранніх моїх творів)

[Синиця]

Збірочка хороша) Зацінили її не лише в Косові

[Тарас Пасимок]

Збірочка хороша) Зацінили її не лише в Косові

Закидай свою прозу! Вона така ж ніжна, як і твої вірші!

[Синиця]

Закидай свою прозу! Вона така ж ніжна, як і твої вірші!

Ум... Дякую!
Кидаю)

"Ревнує - значить [не] любить!.."

   
   Вона закрила двері з іншої сторони, а він ще довго згадував її очі... Можливо і жалкував про скоєне, але дороги назад не було. Пішла... В такі моменти перед очима перебігають миті, в які коли-небудь почувався щасливим і ти просто питаєш сам в себе: «А чи не зробив я помилку? Що я зробив не так?»...
   Вона вийшла з під'їзду його будинку і попрямувала до себе. Здавалося, перебуваючи в такому стані, вона мала б плакати, впасти в депресію чи дзвонити йому... Ні. Ідучи зимовими засніженими вуличками, вдихаючи свіже повітря і споглядаючи на холодне зимове небо, дівчина відчувала свободу... Свободу, яку вже давно не могла собі дозволити відчувати. Точніше, він не міг дозволити. В його руках вона почувалась захищеною, але водночас скованою. Скованою від власних мрій, потреб, бажань. Вона наче любила, але водночас ненавиділа його за те, що не давав їй свободи. Ревність її зводила з розуму. Чи то був дзвінок брата чи друга, чи невинна переписка з одній із соціальних мереж чи в асі, він вимагав про все йому розповідати. Іноді сам читав повідомлення, сам ж і відповідав на дзвінки.Вона не мала права піти на будь-яке свято, не спитавши в нього дозволу... Не була з тих дівчат, які некультурно себе ведуть на вечірках, напиваються чи заводять романи на стороні. Дівчина була з тих, хто цінує відносини і ніколи б недозволила собі чогось подібного.
    «Ревнує – значить любить!..» - заспокоювала себе. Як же вона помилялася! Терпіла його образи, іноді насмішки, вислуховувала невдалі жарти, вибачала, цінувала, любила... ненавиділа. В душі таки ненавиділа за обрізані ним крила, за те, що закрив її в золоту клітку, з якої вона вибиралася лише з його дозволу. Здавалося б, її оточували його ніжність,турбота, подарунки, поцілунки і море квітів. Він не пропускав жодного свята,жодної нагоди, щоб привітати її, а їй було холодно. Ця зима стала для неї останньою, коли вона змушена була відчувати на собі ланцюги, якими він її прикував до себе. Людина безмежно талановита, творча, вона виливала на папір свої почуття, думки, які не могла віддати йому. Через ненависть. Але вона не хотіла робити йому боляче, не хотіла залишати... Жалість, боязнь когось образити,вдячність за все, що він робив для неї. Зовсім забула про себе. Забула про те,що в руках коханої людини, вона мала б літати від щастя, а насправді все було вкрай навпаки.
    Повертаючись з університету, одного дня, коли пару в одного із самих відповідальних викладачів відмінили, вона вирішила навідати коханого, зробити сюрприз, провести гарно день... Знала, що застане його вдома, адже вчора він казав їй про це... Крокуючи сходинками його під'їзду, дівчина відчувала певну пересторогу, не таку, як завжди. Щось її зупиняло, але серце благало продовжити шлях. Доторкнувшись до дзвінка, і почувши сигнал за дверима, вона чекала довше, ніж зазвичай, поки він відчине.
    Відчинив... Точніше, відчиниЛА...Вражена... Перед нею стояла красива дівчина...Один момент перевернув її реальність.Нічого не пояснюючи, вона зайшла до нього в кімнату, побачила очікувану картину і закрила двері з іншої сторони... Не треба було пояснень, звинувачень, зайвих слів... Мовчки.
   «Ревнує – значить любить!..» - вона таки помилялася. Ревнує – значить не довіряє. Не довіряє – значить не любить.Бо основа міцних стосунків – якраз довіра, якої в нього не було. Він судив про неї по собі. Думав, якщо він так себе веде, то й вона може. Не може! Вона не може... Він не знав. А ще, він не знав, що таким вчинком зробив її щасливою, адже тепер вона вільна. Вже буквально самотня, але вільна...

7. 01. 2011,  Христина Стринадюк ©

[Синиця]

Найважча самотність – самотність у натовпі.

 Ти сидітимеш посеред залу, де обідатиме величезна кількість людей, дивлячись на самотню чашку чаю в себе на столі. Тобі просто не схочеться чогось більшого, ніж зігрітися чаєм в холодні передостанні дні зими.
 Витягнеш з сумки книжку, продовжиш читати з того місця, де сьогоднішньої ночі, рятуючись від безсоння, закінчив читати. Читатимеш, усвідомлюючи, що робиш це спеціально для того, щоб відволіктися від зайвих, на твою думку, думок. Від думок, які в'їдаються в твою голову, коли поряд нікого немає. Адже, був б ти не сам, ти б не читав в даний момент. Ти, звичайно, вирізнятимешся з натовпу, який прийшов в це місце, щоб поїсти і багато хто звертатиме на тебе таку небажану увагу. Але всі ми влаштовані таким чином, що з часом звикаємо до всього незвичайного, тому тебе швидко випустять з поля зору.
 Ти прийматимеш всі прохання від друзів, допомогти їм в чомусь, братимешся за нові проекти, свідомо завалюватимеш себе великою кількістю роботи, обов'язками... Свідомо. Життя навчило, що робота відволікає від думок.
 Ховатимешся в соцмережах, читатимеш книги он-лайн, вишукуватимеш в Інтернеті нові ідеї для тих проектів, якими свідомо себе завалив. «Інтернет не зближує. Це скупчення самотності. Ми начебто разом, але кожен сам по собі. Ілюзія спілкування, ілюзія дружби, ілюзія життя ...» Ілюзія... Ти тішитимешся ілюзією, поки твоя реальність не витягне тебе з тенет уявного світу, де існує «дружба», «розуміння», «почуття того, що ти комусь потрібен».
 Тобі снитимуться сни, в яких ти таємно мріятимеш про близьку серцю людину, про те, що нарешті з'явиться хтось, хто визволить тебе з тенет самотності, хоч всім розповідатимеш, що звик бути один.
 Самотність-доля сильних, слабкі завжди туляться до натовпу. Самотність може бути різною, але найважча самотність – це якраз самотність у натовпі. Тому потрібно бути дійсно сильним, щоб вижити в самотності.
 В черговій книзі ти побач рядки: «Найгірший спосіб сумувати за людиною - це бути з нею і розуміти, що вона ніколи не буде твоєю.» Справді. В твоєму житті будуть люди, які подобатимуться тобі, будуть люди, яким подобатимешся ти. Але ти ніколи не пожертвуєш своїми почуттями до іншої людини, заради людини, в якої є почуття до тебе. Ти не зрадиш собі самому, якою б хорошою та людина не була.
 Ти почуватимешся самотнім, але це не означатиме, що тобі це подобатиметься. Ти чимдуж намагатимешся змінити свою буденність. Іноді, тобі це вдаватиметься, але з часом розумітимеш, що це лише ілюзія.
 Так течуть сірі будні самотніх людей. Справжні ліки від самотності є. Одними із найефективніших ліків вважають кохання. Але лише справжнє взаємне кохання зможе вилікувати від самотності.
 Будь-якій творчій людині необхідна свобода. Істинний художник, в процесі створення свого твору завжди самотній, письменник також. Рідко можна зосередитись на власних думках, коли поряд перебуває велика кількість людей.
 Через самотність рано чи пізно має пройти кожен. Таке випробування дається нам для того, щоб ми пройшли шлях до самопізнання. І з часом ти розумітимеш, що самотність – це обов'язковий стан твоєї душі, в якому ти час від часу хотітимеш перебувати для того, щоб відчувати свободу.

Христина Стринадюк ©

[Тарас Пасимок]

кому мою книжку - Мова Богів?

віддам форумчанам в хороші руки 

[s19or]

думаю маєш електронну копію з друкарні, закинь на форум для завантаження. А то я пеперові книжки вже роки три нечитав, все з телефону

[Galen]

Рідко читаю те, що багато написано, та Христинину прозу прочитала з великим задоволенням, дуже гарно.
Тарас, я хочу книжку, в мене дууже хороші руки))))) Буду вельми вдячна)))

[wildperson]

думаю маєш електронну копію з друкарні, закинь на форум для завантаження. А то я пеперові книжки вже роки три нечитав, все з телефону

Аналогiчно

[Тарас Пасимок]

Рідко читаю те, що багато написано, та Христинину прозу прочитала з великим задоволенням, дуже гарно.
Тарас, я хочу книжку, в мене дууже хороші руки))))) Буду вельми вдячна)))

я мало пишу)

чим докажеш, що маєш хороші руки?  

п.с. на жаль електронної версії немаю! давно те було!

[wildperson]

чим докажеш, що маєш хороші руки? 

Ну як там з собачкою..., "файно годувати, вигулювати, любити.."

[Тарас Пасимок]

файно годувати, вигулювати, любити.."

це руками все??

[Galen]

Ну як там з собачкою..., "файно годувати, вигулювати, любити.."

О-оо, дійсно))))) В обіду не дам)))