А українців християнські попи на догоду зразу візінтійцям, а пізніше - "братам"-москалям спотворили на рівні підсвідомості перетворивши на меншовартісне бидло без роду-племені, національної й людської гордості. Найболючіше що ми, українці, у переважній більшості своїй намагємося відцуратися своїх коренів, ганьбимося українськості, плазуємо, хто перед заходом з його геєвсько-гендерною демократією; хто перед москалями, які півтисячоліття душили й продовжують з допомогою своїх виродків і годованців, душити все українське зсередини і ззовні; а хто перед інтернаціональним (безнаціональним) християнством, забувши і не бажаючи згадувати справжніх прабатьківських цінностей.
От кому й чому заважають юдейські христоси й христосики, яких мало били на наших теренах, а тепер, взагалі - зади заносять. Сумно, українці... може бути пізно.
>:D :znajka
християнська церква завжди говорила про свою догму як про цілісну, таку, що йде від Бога; Святе Письмо, або Біблію, вона також проголошує дарованим людству Богом. Тим часом історичні факти свідчать про те, що релігійна догма, з якої протягом багатьох століть формувалося християнство, була піддана численним змінам і оформилася навіть у своєму початковому вигляді за кілька століть після подій, описаних у Євангелії. Біблія, яку ми читаємо зараз – плід численних редакцій, ідеологічної цензури, підтасовок, за допомогою яких представники різних напрямів раннього християнства боролися між собою.
Найдавніші з канонічних рукописів відносяться до 4 століття і являють собою грецькі переробки священних текстів "іудео-християн" – секти, що сповідувала християнство в рамках іудаїзму.
Документам, які згодом були канонізовані всесвітньою християнською церквою, часто просто надавався статус священних: так, приміром, "Послання Павла" були вперше викладені римським істориком-антисемітом Маркіоном, і найвірогідніше, що більшість діянь Павла або видумані, або здійснені самим автором. Ісусом-Ієшуа в цьому творі називається божий янгол, посланий на землю. Єдиний історичний факт з життя Ісуса, що згадується в цих посланнях – його розп'яття. Приблизно половина "послань" Павла написані Маркіоном, інша – пізніші підробки, всі вони канонізовані. Рукопис з Наг-Хаммаді під назвою "Логії", який автор Томас (Фома) приписує самому Ісусу, був названий Євангелієм від Фоми, і редактор додав до "Логій" безліч збігів з канонічними Євангеліями, щоб створити ілюзію, що Фома звірявся з ними, тим часом як "Логії" є набагато старшими.
Біблія замовчує факт існування іудео-християнства взагалі. Тим часом ще у 2 столітті до н. е. на півночі Палестини існувала секта хрестителів, що вшановували померлого і воскреслого пророка Дуса. Близько 50 року до нашої ери виникла секта хрестителів-назореїв, і ця назва стала згодом позначенням християн; до міста Назарет, що виникло набагато пізніше загибелі Христа, вона не має жодного етимологічного стосування, проте згодом стала асоціюватися зі словом "назареос" – "з Назарету", як звали Ісуса. В цей час існує декілька "Ісусів" – людей, які проголошували себе біблійними месіями і організовували свої культи.
Близько 100 року до н. е. представники секти єссеїв, або ессенів, були вигнані з Іудеї і оселилися на березі Мертвого моря. В 60-му році до н.е. їхній Вчитель Праведності – голова секти – був страчений і проголошений пророком. Іоан Хреститель, вірогідно, належав саме до них, позаяк у єссеїв існував обряд хрещення. Свого Вчителя вони ототожнювали з месією (себто Христом, грецькою мовою) і вважали ангелом Божим. До їхніх священних книг належить і канонізований згодом у відредагованій формі Апокаліпсис; його приписали Святому Іоанну Богослову. "Апокаліпсиси" стали в 2-4 століттях історичним жанром, що втілював песимістичну концепцію історії. Апокрифічне євангеліє, написане в 1 столітті єссеєм Маттафією, було перероблене після становлення Римської церкви на "Євангеліє від Матфея". Єссейською також є концепція воскресіння, щоправда, тільки духовного, яке чекає всіх праведників.
Існування Месії на імя Ісус не підтверджене жодним письменником, що жив у 1 столітті. Єврейський філософ Філон Александрійський (?-54), історики Юст з Тиберіади та Йосиф Флавій нічого не знають про нього; не згадують його Плутарх, Сенека, Пліній Старший, Лукіан, Ювенал. Згадка Тацита на початку 2 століття про заколоти, викликані якимось "Хрестусом", є, напевно, першою згадкою про християн. Образ Христа "знадобився" римській державній ідеології після останнього єврейського повстання, щоб зробити єврейський народ винним у розп'ятті Месії. Слово "Ісус" згадується до 2 століття виключно в тих священних текстах, де йдеться про Ісуса Навіна. Поява Ісуса як історичної особи відноситься до 130-х років, а його біографія заснована на двох основних джерелах: "логіях" – збірці висловів, а також переліку чудес, запозичених у дохристиянських сект.
Християнські секти в Палестині існували в рамках іудаїзму аж до кінця 1 – початку 2 століття, коли після зруйнування в 70 році Єрусалиму та Храму культ Яхве занепав. Для них символом віри був Ієшуа як втілення мудрості (Софії), що зійшла на землю. Дві основних течії іудео-християнства очолювали, очевидно, Яків (страчений в 62 році) та Симон-Петро, приречений до смерті римською владою; ці дві секти завзято боролися між собою. Тільки в 140-х роках Маркіон, єврей і іудео-християнин, створив перші християнські поняття: "Новий Заповіт", яким, на противагу "Старому", він називав твори Павла-Савла, Месія (Христос). Саме Маркіон став засновником християнських громад в багатьох містах Римської Імперії, між якими після його смерті почалася затята боротьба. Примітивне ще християнське вчення стало цариною безлічі філософських спекуляцій, в нього вливалися елементи різних теологічних концепцій.
Матір Христа Марія згадується вперше лише в 150 році в одному з антигностичних творів Юстина. Культ Марії засуджувався в 4-5 столітті, позаяк, за твердженнями богословів, Бог від жінки народитися не може. Тільки у противагу переслідуванням цього культу в Візантії католицька церква прийняла Богоматір як об'єкт обожнювання. Культ хреста також був встановлений тільки в 336 році, і століття знадобилося для його нав'язування усім християнським громадам, позаяк історично він не відігравав великого значення. Звичай хреститися з'явився лише наприкінці 5 століття.
Оце й усвідомлюємо, що християнська церква прийняла на себе жахливу місію покарання і з благословення Ісуса Христа поралася на тому вподовж тисячоліть! – палила людей живцем, як спалила професора Празького університету Яна Гуса у 1415р., Джордано Бруно у Римі в 1600р., а загалом кривоприсяжний церковний суд християнської інквізиції засудив на страту лише в Європі ДЕСЯТЬ мільйонів за їх небажання вклонятися зависному та мстивому іудейському богу Ягве-Єгові та його віроломному і жорстокому сину Ісусу Христу. "Загальна кількість жертв цього воістину диявольського банкету християнської церкви сягає десяти мільйонів чоловік. Чого варті муки одного розіп'ятого на хресті проти катування цих десяти мільйонів, спалених в ім'я його людей, котрим вподовж багатьох місяців перед тим роздирали тіла і трощили кості! – всі вони, мільйони безіменних мучеників, закатовані безвинно!" – проголошує М. Геннінг у монографічному дослідженні із суто лаконічною назвою – "Диявол".
Знову ж таки,неповага,не дотримуєтесь авторських прав :acute:,Ієшуа,замість того щоб копіювати статтю,
простіше дати посилання:
personal-plus.net/forum/read.php?1,3508
зацікавлені прочитають.
Цитата: ploskonos від 20:17, 20 Вересень 2009
Знову ж таки,неповага,не дотримуєтесь авторських прав :acute:,Ієшуа,замість того щоб копіювати статтю,
простіше дати посилання:
personal-plus.net/forum/read.php?1,3508
зацікавлені прочитають.
йому певне треба пояснювати на мові народу Сіпаї
Жили по сусідству язичник і християнин.
Християнин все життя плоть присмиряв, старанно молився, усім мощам вклонився, які знайшов, гроші жебракам роздавав - сам голодний сидів, іншу щоку підставляв, якщо били - загалом, страждав і мучився.
А язичник в полі бога привітає і живе собі на втіху. Ось померли обидва, і потрапили в рай. Дивиться християнин, що язичник з Богом за одним столом сидять, а його посуд мити поставили.
Говорить:
- Господи! Він же нічого не дотримував! А ти його з собою за стіл садиш?
А Бог відповідає:
- Так він все життя вважав себе онуком божим, а ти рабом. Кожному по вірі його